Казка про зайчика Тишка
Казка про Зайчика Тишка, який шукав тишу
У далекому лісі, де дерева шепочуть свої казки, жив-був маленький сіренький зайчик на ім’я Тишко. Він дуже любив слухати, як шелестить трава, як пташки співають свої ранкові пісні та як сонце тихенько прокидається разом із квітами.
Але одного дня все змінилося. У лісі стали лунати страшні гучні звуки — не схожі ні на грім, ні на гуркіт дощу.
Це були вибухи.
Всі лісові звірята ховалися у свої нори, у дупла дерев, під каміння.
Ліс перестав бути тихим.
Тишко теж сховався. Він сидів глибоко у своїй норі, обіймаючи улюблену гілочку бузку — вона пахла спокоєм і весною. Але навіть вона не могла заглушити гул ззовні.
— Я боюся… — шепотів Тишко. — Хочу, щоб було тихо, як раніше…
І раптом перед ним з’явилася світла постать — це була Лісова Пані Спокою. Вона мала очі кольору неба перед світанком і теплі лапки, що пахли м’ятою.
— Я знаю, що ти боїшся, Тишко, — сказала вона. — Але у кожного в душі є маленьке місце, де завжди спокійно. Це твоя внутрішня галявинка.
— Але я не знаю, як туди потрапити… — прошепотів зайчик.
— Я покажу, — мовила Пані Спокою. — Заплющ очі.
Тишко заплющив очі.
— Уяви, що ти на своїй галявинці. Там світить сонце, ростуть улюблені квіти, чути щебет пташок. І там немає страшних звуків. Там — твій спокій. Коли навколо гучно, ти завжди можеш прийти туди подумки. Просто зроби глибокий вдих… і видих… і ще раз вдих... і видих...
Зайчик зробив глибокий вдих. І видих. І знову і знову, він повторював дихання стільки разів допоки він не відчув спокій.
Йому здалося, що він відчув запах ромашок. Що сонце торкнулося його вушка. І що десь недалеко пташка знову наспівує свою пісню.
— Тепер це місце завжди з тобою, — сказала Лісова Пані. — І навіть коли навколо гучно, ти зможеш на мить заховатися у свій спокій.
Відтоді Тишко кожного разу, коли було страшно, закривав очі й дихав глибоко. І потрапляв у свою чарівну галявинку — навіть тоді, коли ховався у норі. Там його серце ставало спокійнішим. І він знав — він не один.
P.S. Усередині кожного з нас є безпечне місце. І навіть коли зовні страшно, ми можемо знайти в собі сили відчути тепло, дихання.
Автор: Ксенія Любарська
