Хлопчик, який гризе пальці!
Хлопчик, який гризе пальці
Жив собі хлопчик Марко. У нього були швидкі ніжки, цікаві очі… і постійно зайняті пальці.
Він їх жував.
Не від голоду. Від того, що всередині було якось неспокійно. Коли шумно — жував. Коли сам — жував. Коли хтось щось різко сказав — знову пальці в роті.
Пальці червоніли, боліли, інколи навіть з’являлися маленькі ранки.
А мама й тато казали одне й те саме:
— Та нічого, переросте.
— Усі діти так роблять.
— Просто звичка.
І не дивилися довше, ніж на секунду.
Одного вечора Марко заснув і побачив сон.
Його пальці стали маленькими істотами. Вони сиділи поруч і виглядали… виснаженими.
— Нам боляче, — сказав один.
— Ми вже не встигаємо загоюватися, — додав інший.
— Ми не для цього, — тихо мовив Мізинчик. — Ми для того, щоб тримати мамину руку… а не щоб нас кусали.
Марко злякано прошепотів:
— Я не спеціально…
— Ми знаємо, — відповіли пальці. — Ти просто не справляєшся. А тобі ніхто не допомагає.
— Але ж мама й тато є… — сказав Марко.
Пальці подивилися на нього дуже серйозно:
— Вони поруч. Але вони не бачать.
Марко прокинувся. І вперше стало не просто соромно — стало сумно.
Наступного дня він знову потягнув руку до рота.
— Марко, ну скільки можна! — кинула мама, не відриваючись від телефону.
— Переросте, — сказав тато.
І в цей момент щось всередині Марка наче стиснулося.
Він повільно витягнув пальці з рота… і тихо сказав:
— А якщо не переросте?.. Якщо мені зараз погано?..
Ніхто не відповів одразу.
Але ці слова повисли в повітрі.
І раптом мама підняла очі. Вперше довше, ніж на секунду.
Вона побачила не «звичку».
Вона побачила маленькі покусані пальці.
І великі очі, які давно чекали, щоб їх помітили.
— Іди сюди, — тихо сказала вона.
Тато теж відклав телефон.
І вперше вони не сказали «переросте».
Вони запитали:
— Що ти відчуваєш?
І знаєш що?
Пальці ще не одразу перестали боліти.
Але Марко вже був не сам.
А іноді цього достатньо, щоб перестати кусати себе… і почати говорити.
Автор ОленаТк
